Історія села Мовчани
Село Мовчани розташоване в долині річки Батіжок, на південь від райцентру м.Жмеринка. Віддаль від райцентру до Мовчан становить 25 км. Найблища залізнична станція-Жмеринка. Зв'язок з райцентром підтримується автомобільним транспортом по ґрунтовій дорозі на протязі 4 км, а з Камяногірки до Жмеринки решту шляху по шосейній дорозі.
За переказом село Мовчани засновано в 1613 році козаком Молчановим. Перша хата була побудовано в долині коло річки Батіжок.
Пізніше, понад річкою оселились нові поселенці і село розросталось.У козака Молчана було два брати: Лука і Гутян, які оселились окремо і положили початок нових поселень Луки Мовчанської і Гути Мовчанської
Спочатку в селі крім костьола, церкви і корчми нічого не було, лише в 1865 році було відкрито першу церковно-приходську школу.
Всіх земельних угідь, які належали до села Мовчанів було 2000 га. З них належало поміщикам Бургарту, Ужоцькому і Гадзінському 1080га,
Куркульким господарствам, яких було 18 дворів належало 736 га і 184 га належало решті 283 селянським господарствам. Малоземельні і безземельні селяни працювали батраками в поміщицьких і куркульських господарствах за 4-й сніп.
Становище селян було надзвичайно тяжке, недостача продуктів харчування, непосильні податки і різні повинності приводили до того, що селяни не мали змоги купувати промислових виробів, одяг, взуття, посуд і інші предмети обіходу виготовляли кустарним способом зимовими вечорами.
До 1917 року, село мало непривабливий вигляд. Селянські хати покриті соломою з маленькими віконцями, лише поміщицькі будівлі і будинки попа і ксьондза порушували контраст села. В селі не було клубу, бібліотеки, лікарні інших громадських закладів. Існувала лише двокласна школа, в якій працював вчителем син попа. Школа охвачувала 39 учнів і то переважно діти заможних селян. На випадок епідемії в село приїзджав повітовий лікар, який давав медичну допомогу.
Смертність в селі була велика. Щорічно в селі помирало: а) дітей віком до 1 року з 10 помирало 6 дітей, б) віком до 40 років з 100 помирало 25 чоловік Лікування проводилось шептуванням, молитвами, з цього видно, який добробут був населення в рік найбільшого піднесення царської імперії в 1913 році. На кожний селянський двір в середньому було прибутків від господарства, заробітків і інших джерел не більше 189 крб на рік.
Першу звістку про перемогу збройного повстання в Петрограді, приніс житель села Мовчанів, Карпенчук Данило Гордійович із Жмеринки.
Він довідався від солдат, які дезертували з царської армії. Звістка охопила все село люди стали збиратися коло корчми і стихійно виник мітинг.
На мітингу виступили Карпенчук Д.Г. і Барановський Йосип Іванович, а з повіту виїхав стражник з поліцією і наказано селянам розійтися.
У 1918 році в село одна за одною приходять банди Петлюри, Денікіна, Махна і інші, які нещадно грабували населення. Майже всі чоловіки із села ішли до загонів Червоної армії для боротьби проти ненависних ворогів.
В 1920 році, коли були розгромлені білогвардійські банди, в селі було створено перший радянський орган- Мовчанський волосний виконавчий комітет, до якого входили населі пункти: Мовчани, Пасинки, Телилинці, Лука-Мовчанська, Гута-Мовчанська.
До складу волосного комітету було обрано: Барановський Йосип Миколайович (голова), членами були обрані Палига Семен Іванович, Лісовий Омелян Іванович, Карпенчук Данило Гордійович, Панасов Фабія Петрович.
У 1921 році за рішенням волосного комітету було створено комісію по наділу землі селянам. Розподіл землі пройшов успішно. Земля наділялась по 1 га на душу.
У 1924 році добровільно об’єднались в колективне господарство (СОЗ) 12 господарств із числа бувших батраків, які положили початок соціалістичного перетворення села. Ініціатором і організатором першого колективного господарства «Нове життя» був Барановський Йосип Іванович, якого і було обрано головою колективного господарства. На перших порах матеріальна база була слабкою цього господарства .Землі належало 41,6 га, коней – 6 голів, плугів – 3, борін - 5, возів – 3 , саней - 2 і інше.
Але господарство зростало і зміцнювалося. В 1925 році були вилучені кошти, на які колгосп закупив трактор «Фордзон», молотарку БДО і одну кінну сівалку. Колгоспне господарство поступово переходить на машинний обробіток землі, матеріально зміцнюється.
Селяни, які вели своє господарство індивідуально, бачили переваги і вигідність колективного господарства. Вони почали теж приєднуватись до колгоспу. І до 1928 року в колгоспі уже нараховувалось 60 селянських господарств.
З 1929 року в період соціальної колективізації всі селянські господарства об’єдналися в колгоспи .На основі рішення місцевої Ради документів трудящих всі куркульські господарства були ліквідовані, а земля, знаряддя і робоча (сила) худоба були передані колгоспам.
В селі організувались два колгоспи: «Сталіна» та «Чапаєва». За роки довоєнних п’ятирічок матеріальна база цих колгоспів надзвичайно змінила. Якщо індивідуальні селяни одержували прибуток від своїх господарств в середньому 855 крб. на рік, то колгоспний двір мав прибуток уже 1000-1100крб. на рік.
В роки Великої Вітчизняної війни село зазнало окупації німецькими і румунськими військами. Німецьке командування видало наказ вивозити всі цінності села. За час окупації було вивезено з села в Німеччину і взято для потреб окупаційних військ: коней- 24 пари, овець- 132 голови, хліб зерном - 3600цнт., автомашини – 2шт., дощок – 47 куб. Зруйновано колгоспний млин, розграбовано колгоспну пасіку. Таким чином матеріальні збитки нанесені колгоспу і колгоспникам становили 33000крб.
В період окупації колгоспникам приходилося працювати у надзвичайно тяжких умовах. Окупанти заставляли колгоспників лопатами копати землю, сіяти вручну, ціпами молотити. Весь хліб вивозили в Німеччину, селяни жили виключно за рахунок своїх присадибних ділянок.
19 березня 1944 року рідне село було звільнено частинами радянських військ, в селі знову відновилася радянська влада, а зрадники. ,які перебували на службі в окупантів були покарані по законах військового часу.
Після визволення села колгоспи ім. "Сталіна" і ім. "Чапаєва" об’єднались щоб зміцнити матеріальну базу для відбудови зруйнованого господарства.
А в 1950 році колгосп села Мовчанів ім.. "Сталіна" об’єднався з колгоспом Луки-Мовчанської ім.." Леніна" і став носити назву ім.." Леніна". За післявоєнний період колгоспне господарство зміцніло.
Комсомольська організація в селі діяла з 1922 року. Перші комсомольці були: Волчишен Антон Петрович, Грабчак Григорій Савович, Барановський Василь Пилипович, Мельник Василь Іванович, Іванишин Степан Никифорович. Очолював комсомольську організацію Грабчак Григорій Савович.
З ініціативи комсомольців в 1928 році в селі було відкрито хату – читальню. Нинішній колгосп – багатогалузеве господарство зерно бурякового напрямку з розвинутим тваринництвом.
В колгоспі побудовано:
Корівників – 3
Конюшня -1
Свинарник – 1
Курятник – 1
Дитячі ясла – 1
В 1965 році створено університет наукового атеїзму, де навчаються громадяни села, а також відділення товариства «Знання». В післявоєнні роки в колгоспі збудовано багато нових будинків, всі під твердим накриттям. В селі одна восьмирічна школа де навчається 120 учнів, один медпункт, клуб, бібліотека, поштова філія, дитячі ясла, два магазини споживчого товариства.
Трудящі села свято бережуть пам’ять про своїх визволителів. У центрі села в братській могилі поховано воїнів, які загинули в роки Вітчизняної війни. На їх честь споруджено пам’ятник.
Село електрифіковано і радіофіковано. За роки Радянської влади із села вийшло 75 вчителів, 22 агрономи, 30 медпрацівників, 22 військовослужбовця.
Серед уродженців села є професор Байда Петро Петрович, який працює у Ставропольському медінституті, доцент Іванишин Степан Никифорович, заступник міністра сільського господарства Киргизької РСР.
Партійна організація села, спираючись на творчу ініціативу комуністів і безпартійних, мобілізують колгоспні машини на боротьбу за успішне виконання величних завдань, накреслених у рішенні 24 з’їзду КПРС і 24 з»їзду України, їх творчий труд-запорука кращого майбутнього.
В Мовчанах народився в 1830 році в поміщицькій сім’ї – Олександр Михайлович Богдановський – доктор права, заслужений ординаторний професор інституту ( тепер Одеський державний університет).
В селі вже в радянський час вийшли визначені люди: Байда Петро Петрович, Мельник Михайло Васильович, Іванишин Степан Никифорович.
Багаті Мовчани і людьми трудової слави. Вони нагороджені орденами і медалями за їх працю. Двічі нагороджена урядовими нагородами краща доярка нашого колгоспу Варга Галина Денисівна. Вихідці із села Мовчани після війни працювали на відбудові зруйнованих фашистами шахтах Донбасу.
